Усі свої трудові роки мешканка Великого Раковця, що на Іршавщині, пропрацювала ланковою в місцевому колгоспі «Чапаєв». Хоч за життя Терезія Іванівна не отримувала жодних нагород, за свій вік набула найцінніше – виховала трьох дочок, сина, вісьмох онуків та шістьох правнуків!
Про день народження довгожительки знають усі сусіди. Готуються до свята цілим селом. Вітаються, проводять до хижки старенької.
На порозі зустрічає невістка ювілярки – Анна Іванівна. Каже: «Мамо, прийшла до вас журналістка, бо вам буде день народження». «Айно! Та най буде! – відповідає бабуня. – На мене треба гойкати, бо я вже оглухла!».
Хоч говорить пані Терезія небагато, та все повторює: «Нині нич у мене не є – лиш старість і слабість!» Каже, біль у попереку такий, що не бірує його терпіти. «Мама ніколи не скаржилася на здоров’я. А тут... ну що вже скажеш – поважний вік, – розповідає невістка, – головне, аби не гірше».
За сотню років жінка пережила чимало: дві світові війни (до речі, після першої мати Терезії Іванівни овдовіла), революції, голодомор, комунізм, розпад Радянського Союзу, становлення незалежної держави і навіть світову економічну кризу! Із самого дитинства жінка знає ціну хліба – із братами й сестрами ходила по районах на заробітки за їжу.
Нині живе за пенсію 860 гривень із сином та онуками в хаті, що збудувала за життя спільно з уже покійним чоловіком Іваном Васильовичем. «Він був головою колгоспу, – продовжує Анна Іванівна. – Так сталося, що й нам усім там довелося працювати. Та й що з того, головне – газ гріє, їсти є що, аби лише здоров’я було!»
На долю трудівниці випало чимало всякого, але віра в Бога й молитва завжди тримали її. Невістка Анна Іванівна, котра мешкає поряд зі свекрухою майже півстоліття, розповідає, що віра у Всевишнього живе в жінці донині. Хоч останні кілька років Терезія Іванівна вже не ходить до церкви, та молиться щодня, навіть на столі тримає окуляри й Білію, яку завжди перечитує. Багато молитов знає і напам’ять. «Попри світогляд чоловіка, вона все життя ходила до церкви.
Казала: «Погублюся в натовпі, то ніхто й не впізнає, що то Зеленячка!» Востаннє була в церкві 3 роки тому. Зібралася, вистояла службу, а повернутися самій сил не вистачило, – розповідає Анна Іванівна. – Коли гарна погода, то виводимо маму на подвір’я, посадимо її коло мура, вона й приказує перехожим...».
Їсть трошки, любить ковбасу, м’ясо, обожнює пасулю, кийзлики, пекучку, одне слово, все – натурпродукт. Та й ніхто не пам’ятає, аби жінка колись хильнула бодай чарочку! На іменини ювілярку чекає дещо інше меню: Анна Іванівна зізналася, що спече святковий тортик, а ще з такої нагоди відкоркує пляшечку ігристого вина, адже на ювілей до пані Терезії збереться вся рідня, сусіди, знайомі.
