В маленьке казкове містечко приїхав цирк. Жителі знали про його приїзд вже кілька місяців, бо афіші і плакати з цирковими гаслами і програмою виступів майоріли містом вже давно. Дехто чекав на яскраве видовище, хтось – на безкоштовне частування, а ще одна частина людей чекала на день вибору, коли цирк набиратиме нових клоунів. Бажаючих туди потрапити було вдосталь, і так, як вибір повинні робити глядачі, кожен потенційний клоун ще до головної вистави вихвалявся своїми талантами перед глядачами. Блазні чи не щодня збирали людей і ламали перед ними комедію – кожен свою, показували фокуси, обіцяли ще кращих циркових номерів. Один із клоунів навіть утнув шоу з кольоровими дресированими ведмедями.

Також кандидати-комендіанти намагалися задобрити глядачів подарунками і видавали жартівливі книжечки, в яких іронічно, а іноді й саркастично висміювали своїх конкурентів. За безперестанними виставами жителі міста забували про їжу, сон та буденні проблеми – поки батьки насолоджувалися цирком, вдома плакали голодні діти, захаращене місто поросло сміттям і бур‘янням , перестали працювати підприємства, школи, лікарні. Люди навіть ночували на клоунських виставах. А розбірки блазнів подекуди доходили до бійок, що сприймалися глядачами як кумедні витівки.

Цирк поїхав, але на пустирі, закиданому обривками афіш, повітряних кульок і тирсою все ще сперечалися клоуни – брудні, фальшиві у облізлих перуках з несправжніми посмішками…

Собаки після смерті потрапляють у собачий рай, а ведмеді у ведмежий. Комусь там, нагорі обридло сусідство клишоногих янголів, чи то просто небесні жартівники задумали чергову витівку. І Ведмежий рай перенесли до Ужгорода...

Спочатку з'явився смугастий ведмедик-зомбі. Люди не хотіли вірити, що він, насправді, янгол і глузували над ним. (ги-ги , майже як у Маркеса, "Старигань з крилами"). Наступним до ужгородського раю потрапив недолугий плямистий ведмедик, що за життя знімався у рекламі пральних порошків, а до того блукав лісами нічних жахів Енді Воргола. Жителі міста не звертали уваги на порошково-мильну телезірку,  що дуже його ображало. А хто сказав, що в раю легко? Тим більше у ведмежому. Медом і малиною ведмедів не частували, але вони сипалися на Ужгород з неба. Тут з'явився маніяк Вінні-пух, що із своїми друзями-бджолами до смерті кусав поросяток, віслючків, кроликів і педофілів. Потрапив до раю і замучений емо-дітиськами Teddy bear  (особливі прикмети - сіренький, пухнастий, сумний, всюди його картинки), вимащений в рожеві шмарклі й REVO. А привид славнозвісного інтернетівського "Мєдвєда" (Превед, Медвед :)) заповзав у монітори геймерів, що з переляку видаляли з комп'ютерів  Counter Strike.

Жителі міста намагалися не помічати змін, але ведмеді оселилися майже в кожного в голові. Розпочалася дивна епідемія - ужгордці літрами їли мед, гарчали і смоктали власні пальці. Настала зима і всі поснули, у місті чутно було лише новорічну пісеньку ведмежатка Умки...Нікому навіть поскаржитись нагору, щоб забирали ведмежий рай назад. Може і там зимова сплячка?

Маленьке містечко солодко спало, огорнуте тишею і бачило кольорові сни. Раптом нічне небо вкрилося чудернацьким світлом і над головною площею міста навис величезний гриб. Можливо, то був не гриб, а торт, хмара чи літаюча тарілка. Напевно не знає ніхто. Чи то такий дивний дощ випав тієї ночі, чи забавлялися інопланетні жартівники, але не ранок жителі міста знайшли на площі химерного смугастого ведмедя. Одні обурилися, - «що це за неподобство? Нам свого сміття вистачає». Інші розцінили його як послання небес і знак, що все зміниться на краще. Хулігани били Ведмедика, здирали з нього смугасту шкіру, а натовп роззяв фотографував бідолашного.

Вночі вимучений знущаннями Ведмедик вирішив розказати свою історію двом статечним дядечкам, що сиділи на лавиці у сквері поблизу площі. Ось, що він їм повідав:

« Мене зробили в лабораторії, батьків не маю. Я дуже хотів бути зеброю, але вийшов недолугий ведмідь. Наді мною знущалися більше року – били, кололи якусь гидоту,  від якої я то синів, то жовтів, змушували орати поля й дітей доглядати. Діти ті злющі, кусали мене, щипали й поливали гарячим молоком. А я дуже метеликів люблю. Одного разу, коли дітиська поснули на галявинці, я побіг навздогін гарненькому метеличку і заблукав у лісі. Я й не помітив, як мене затягло у велетенську чорну хмару. Що було далі, не пам’ятаю, заснув, опритомнів лише від удару, коли мене скинули на вашу площу. І тут  - знову знущання. Я ж не винен, що так безглуздо виглядаю, мене таким створили. Я метеликів люблю і зовсім нікого не ображаю. Так самотньо тут, навіть поговорити ні з ким. Мені сказали, що в мене є молодший братик, але я ніде не можу його знайти».

Мовчазні дядечки нічого не відповіли Ведмедику. Не тому, що були неввічливі, просто вони так захопилися розмовою між собою,  що зовсім його не помітили. І він побрів шукати свого молодшого братика. Ведмедик не знав, що брат зовсім поруч – злі витівники у лабораторії приклеїли його йому на спину. Так і блукає він до сьогоднішнього дня , і час від часу трощить чергову «Зіну» в пошуках меду й маленького Ведмежатка….