Тиберія Олександровича Горвата знають не лише в Україні, а й у США, Ве-ликобританії, Угорщині, Словаччині, Росії, Грузії й багатьох інших країнах. Його біографія і творча діяльність є рідкістю серед ромів-музикантів нашого краю. Його вважають музичною перлиною Закарпаття. Ще б пак! Досконало і віртуозно володіє скрипкою, може вигравати на ній солов'їну мелодію. Легко, ніби граючись, виконує складні твори на акордеоні. Імпровізує джазові мелодії на роялі так, що перехоплює подих. Не кожен музикант здатен на таке, навіть дуже добре професійно підготовлений.
Tиберій Горват поєднує у собі не тільки якості професійного музиканта, а й художнього керівника музичного колективу і голови громадської організації "Унг ромен".
Незабаром виповниться 50 років творчої діяльності Тиберія Олександровича . Це музикант, у родині якого вже сьоме покоління музикантів, скрипалів, які грали і грають у професійних ансамблях і приносять радість не тільки простим людям, а й особам з імператорського двору Австро-Угорщини, Росії, Німеччини.
Прадід Тиберія Олександровича Бейло Кандра був відомим придворним музикантом у імператора Франца-Йосифа (альт-скрипка). Грав російському царю Миколі ІІ і у великих ресторанах Будапешта зі знаменитим скрипалем Марці Банда. Свої знання передавав своєму сину, дідові, теж Бейлові.
Бейлу-молодшому було 14 років, коли почав грати в оркестрі у берегівському ресторані "Роял" зі скрипалем Дьордєм Корені. Коли йому виповнилося 16, його запросили як ведучого скрипаля у ресторан м.Чоп. Через рік він уже грав у Кошице, Михаловце (Словаччина), Мараморош-Сігеті, Нодь Баньо, Коложварі, Арадея (Румунія). Під час Другої світової війни був керівником оркестру в офі-церському ресторані. Останній рік був учасником боїв в Угорській армії.
Тиберій Олександрович Горват народився в Ужгороді уже після визволення Закарпаття, у жовтні 1945 року. Мати, ромка Єлизавета Горват, була музично обдарована і співала у різних циганських ансамблях Росії, України разом з чоловіком. А з 1968 р. працювала вокалісткою в ансамблі "Угорські мелодії" (керівником якого був Олександр Рошташ, вітчим Тиберія) в Закарпатській обласній філармонії.
З дворічного віку Тиберій виховувався у родині свого діда Бейли Бейловича Кандри,у якого була лише одна донька – мати Бейли, і він не хотів його нікому віддавати. Адже він був єдиним його внуком. І називав він його Бейлою, хоч за паспортом – Тиберій. Так утворилося у нього подвійне ім'я Тиберій-Бейло. Закінчив середню школу № 10 з угорською мовою навчання в Ужгороді. Паралельно вчився у дитячій музичній школі ім. П.Чайковського, куди прийняли відразу в четвертий клас. Вчителем гри на скрипці був Антон Дюлаї. (До речі, на скрипці Бейло грав з 5 років).
А у 16 він уже працював у Ярославській філармонії, далі – в професійних колективах міст Калуга, Тула, Кострома, спочатку в "Москонцерті", а потім перейшов у об'єд-нання "Союзконцерт".
1970 року повернувся в Ужгород, де став музичним керівником оркестру ансамблю "Угорські мелодії" (художнім керівником був Дюла Легоцький). Через 8 років полишив цей ансамбль і почав працювати у різних ресторанах Ужгорода: художнім керів-ником ансамблів: "Верховина" (колишній ресторан "Корона"), "Скала". А нині є керівником ансамблю "Унг ромен", в якому працюють талановиті ромські музиканти.
З віком людина стає мудрішою, досвідченішою, вимогливішою. До себе, до інших. Не дозволяє поширюватись фальші. Ні у музиці, ні у житті. Тому, мабуть, говорять інколи про Бейлу його друзі, що характер має важкий, але справедливий. Для нього характерна м'яка іронія, глибоке розуміння психології, виваженість, почуття власної гідності. Взагалі він дуже емоційна людина. Однак протягом усього свого життя ніколи і нікому не зробив зле, бо завжди намагався нести людям добро, допомагати їм...
Одружений. Дружина Едіта Йосипівна Горват (Гайош) з 20 років співала у ресторанах і різних філармоніях колишнього Союзу. Батько дружини – відомий скрипаль Додік Гайош. Коли він 1968 року помер у Ялті, співчуття висловили в пресі всесвітньо відомий музикант Давид Ойстрах та знаний композитор Арам Хачатурян. Тиберій Олександрович має трьох синів: Бейлу, Олександра та Йосипа. Всі вони музично обдаровані.
Цей яскравий ромський музикант особисто грав для Отто Габсбурга – представника королівської сім'ї, незмінного члена Європейської Ради, внука імператора Франца-Йосифа ІІ. Для Джорджа Сороса у Києві в 2000 році під час святкування 10-річчя роботи Фонду "Відродження" в Україні. Виконав тоді кілька улюблених його пісень 30-40-х років, а син Йосип проспівав. Серед пісень була і його улюблена "Погасший окурок сигареты". Джордж Сорос був у захопленні, а коли слухав, на його очах з'явилися сльози... Розмовляли вони з ним угорською мовою близько 20 хвилин, хоч кожному з присутніх давали тільки три хвилини.
У 1969 р. брав участь у концерті в Кремлівському Палаці з'їздів разом з московським театром "Ромен", коли працював у ансамблі заслуженого артиста Росії Миколи Жемчужного. Грали для урядовців Кабінету Міністрів і депутатів Верховної Ради СРСР.
Особисто грав для першого Президента України Леоніда Кравчука й угорського Президента Арпада Гьонца у готелі "Дружба" в Ужгороді під час їхньої робочої зустрічі. У Трускавці кілька разів разом з Аладаром Адамом грали для Президента України Л.Кучми.
Його музикою зачаровувались відомі спортсмени – знаменитий воротар Лев Яшин у Ташкенті, в готелі "Росія", де Бейло Олександрович проживав разом з ним під час його тренування. Тоді ж на тренуванні був й наш земляк Йосип Сабо. У готелі "Закарпаття" грав Олегу Блохіну й Миколі Озерову, відомому спортивному тележурналісту. Брав участь у музичному супроводі фільмів "Старий знайомий" режисера Ігоря Ільницького, в якому головну роль виконував знаменитий актор Євген Моргунов; у 60-х роках – у широко відомому фільмі "Карнавальна ніч" у Москві.
Коли в Ужгороді знімали кінострічку "Дорога в пекло", в якій знімалися відомі актори Л.Гурченко, В.Коренєв, В.Висоцький, М.Лієпа та інші, ансамбль Тиберія Горвата грав для фільму дві пісні – "Бойс-бойс" і "Чарлі". Виконувала їх закарпатська співачка Олена Тирпак.
Крім активної роботи у професій-ному музичному колективі, а також у громадській організації, Тиберій Олександрович має ще одну цікаву справу: він зібрав унікальний інформаційний і фотоматеріал про музикантів нашого краю майже за 100 років. Підготував до друку енциклопедичне видання "Ромське музичне мистецтво Закарпаття". Окремі статті з цього видання публікувалися на сторінках нашої газети.
Час невблаганно біжить уперед. У цьому часі з нами трапляються радісні та сумні події, і це називається життям. Недавно Тиберій Олександрович переніс інфаркт. І тільки завдяки кваліфікованій допомозі лікарів Сергія Довбака, Наталії Жербак та завідуючого кардіологічним реанімаційним відділенням Олександра Сабініна, які зробили все можливе, Тиберій Олександрович одужав після важкої хвороби.
Низький уклін вам, шановні лікарі, глибока вдячність за те, що ви врятували цю людину і за те, що ми можемо насолоджуватися музикою у чудовому виконанні нашого унікального скрипаля. А самому музиканту хочемо побажати таке.
Шановний Тиберію Олександровичу! З нагоди Вашого прекрасного ювілею редакція газети "Романі Яг", щиро вітає Вас з 50-річчям творчої діяльності і бажає міцного здоров'я, щастя, успіхів у роботі й особистому житті. З роси і води вам! Хай збудуться всі заповітні Ваші мрії!

газета Романі Яґ

ТІЛЬКИ ТИ  

Гарного вам  життя шановні читаючи-як ви бачите життя в нашому місті де далі гірше і гірше!

а ви спитаєте чому? можливо тому що ми самі іноді винуваті втому що наше місто в такому стані, ні не тому що ми повинні всі прибирати своє місто, а тому що ми вибрали і вибираємо

для себе таких керівників нашого міста.

Ви бачите що ці люди які є і були керівниками, вони мають бажання ще не раз зґвалтувати

те що залишилося в місті, а ви спитаєте чому? можливо це і є той шлях коли ми маємо зрозуміти, що починати треба від себе, якщо ти зміниш себе, скориш за все, ти зміниш все суспільство в якому ти живеш.

буде доповнено           

Впродовж останнього десятиліття Ужгород, на превеликий жаль, здобув реноме "недитячого" міста. Якщо молодому поколінню, завдяки, насамперед, власній ініціативі, хоч якось вдається організовувати дозвілля й масові заходи для себе, то про дітей у місті немає кому подбати...

         Демографічна ситуація у місті за останні 10 років чітко відобразила відношення нинішнього керівництва Ужгорода до найменших мешканців. За виключенням минулого року рівень народжуваності невпинно знижувався. Зараз в обласному центрі живе близько 25-ти тисяч неповнолітніх. Одним із багатьох чинників низької народжуваності є страх батьків за майбутнє своєї дитини, за перші її кроки. Вулиця та її негативний вплив на ще не сформовану особистість відверто лякає молодих батьків. Цей фактор прямо пов'язаний із позашкільним життя ужгородських дітей яке переживає занепад. Позакласні гуртки та дитячо-юнацькі спортивні школи міста ледве фінансуються, а подекуди й взагалі зникають.

         Що ж стосується дітей дошкільного віку, то їхнє дозвілля покладено виключно на плечі батьків. На вулицях міста щодня можна зустріти десятки молодих мам із дітьми, котрі бідкаються через відсутність у місті дитячих майданчиків ігрових площадок. З ностальгією вони згадують своє дитинство, коли в кожному дворі багатоповерхівки був такий майданчик і за ним особисто слідкували комунальні служби міста. За 15 років в Ужгороді було встановлено 4 ігрові майданчики, ще кілька реконструйовано. І тільки один із них – за ініціативи й фінансування міської влади. Проте і той єдиний майданчик біля дев'ятиповерхівки на вул. М. Заньковецької, після встановлення вже 2 роки не ремонтували працівники КП КШЕП, які повинні слідкувати за станом майданчика.

Самі організуйте дитяче дозвілля

         Масові заходи для дітей – це для Ужгорода теж уже тривалий час рідкість. Розважати дітлахів справа неприбуткова, важка, однак надзвичайно потрібна. Це один із способів відвернути дітей від впливу вулиці. Змінити нинішній стан цієї ситуації взялися самі батьки. Микола Жолтані – батько аж чотирьох дітей. Для нього ця проблема більш ніж актуальна. Разом зі своїми однодумцями, членами Молодіжної партії України започаткував для Ужгорода приємну традицію дитячих свят. "Для цього потрібно зовсім не багато, головне – аби було бажання приносити нашим дітям радість, задоволення й користь. У мене й моїх однодумців із Молодіжної партії України таке бажання є!" – каже Микола Жолтані.

         МПУ за підтримки Миколи Жолтані організувала вже 2 дитячих свята на пр. Свободи та у м-ні Радванка. Щоразу свято викликало немалого ажіотажу у дітей та їх батьків. У програмі свят були різні конкурси, ігри, смачні ласощі та подарунки. Вже найближчим часом активні члени Молодіжної партії обіцяють свята і для діток з інших районів Ужгорода.

свято на радванці  

Свято в цей день був дуже гарним і літнім, сонечко гріло нас і наших дітей,

на цьому святі були присутні близько 300 чоловік, мешканці радванки були дуже раді цьому гарному веселому святковому дню.

І я думаю що вони будуть це свято пам’ятати ще довго, тому що

такі свята напевно не скоро будуть у нашому місті.

Я і мої діти теж були присутні на цьому святі і ми всі раділи як і інші,

від себе особисто і від тих батьків, діточок  які були присутні на цьому

святі, хотів би щиро подякувати шановному і доброму М.І. Жолтані жителю нашого міста який подарував нам це свято, свято для наших безцінних діточок.

Ці дитячі свята будуть гарною традицією для нашого рідного міста,

тому що, що би ми не робили в житі, ми це робимо для дітей,

щиро говорив Микола Жолтані.     

Гимн Украины перевели на 14 языков мира - русский, белорусский, идиш, армянский, грузинский и на язык рома (цыган). Клипы с гимном создал телеканал «Интер»

Как пишет газета «Сегодня», в еврейском клипе, например, все начинается с урока в школе. «Скажи пожалуйста, Йоси, что случилось в тринадцатый день месяца Ав в 5751 году от сотворения мира?» - спрашивает учитель. «Наша родина Украина стала независимой» - с надрывом отвечает мальчик. «С днем рождения, Украина!» - говорит учитель, после чего все поют гимн. По ходу ролика на экране появляется надпись: «Украина - родина для 103 тысяч украинских евреев».

В «армянском» ролике сидит сапожник, печалится, мол, сегодня заказов нет, завтра нет, что делать? А жена ему отвечает - дескать, а ты посмотри на следующую неделю - там их полно. Потому что в праздник, День Независимости, люди хотят быть с обновками.

В грузинском - отец в День Независимости фотографирует свое семейство - правда, трафарет (в грузинском колорите - застолье, люди держат в руках рога с вином) поставил вверх ногами. В конце через трафарет просовывается рука с маленьким украинским флажком, папа фотографирует семью, а затем все они поют гимн.

«Я старался подобрать образ, с которым у нас ассоциируются те или иные нации. Скажем, венгры ассоциируются с гуляшом, армяне - с сапожниками, до сих пор в Киеве большая часть диаспоры занимается сапожничеством, - рассказал сценарист роликов Марк Гресь. - Перед написанием я общался с общинами - еврейской, армянской и так далее. Ведь я не хотел принизить ничью национальную гордость». Режиссером выступила его сестра Анна Гресь. А переводили гимны на украинский сами представители этнических ансамблей, которые задействованы в роликах.

Так, на цыганский гимн перевел ансамбль «Ромен» Юрия и Валенты Коржовых. «Полмесяца назад канал предложил нам поучаствовать. Нам идея очень понравилась - неординарная. На нашем языке начало гимна будет: «Наме я амари Украина, а э бах э доле», - сказала Валента. На идиш гимн перевел композитор Марк Файнер. «Звучит он так: «Нох нит гершторбн Украине, Рум ун фрай гайт воле», - рассказывал глава Еврейского форума Украины Аркадий Монастырский. - Поет детский хор школы-гимназии №299. Съемки прошли в Киеве в синагоге Розенберга на Подоле».

На грузинском гимн Украины звучит так: «Ар момквдара Украинис дидеба да неба, квлавац дзмебо ахалгазрдебс гагвигимебс беди. Гакребиан ам квекнидан чвени мтерукеби». Перевод осуществил поэт Сосо Чочия. 

Мирослав Горват  

ФОКУС (Киев)
 

До числа держав, де порушуються права циганського меншини, потрапили Чехія, Словаччина та Італія, передає Радіо Прага.

За словами комісара ООН, цигани в цих країнах піддаються відкритим расистським нападам; крім того, до них негативно ставляться у повсякденному житті.

Нагадаємо, в січні міжнародна правозахисна організація Amnesty International зажадала від влади Румунії припинити насильницьке виселення циганських родин у несприятливі для життя райони.

Водночас, прем'єр-міністр Угорщини Гордон Байнаї у своєму виступі перед депутатами Державних зборів (однопалатного парламенту) заявив, що головним і найважчим завданням для країни в майбутнє десятиліття стане інтеграція ромів у суспільне життя.

Мирослав Горват

По материалам novynar (Словаччина)

Традиції та стереотипи

За даними останнього перепису, в Україні мешкають майже 48 тисяч ромів (менше 1% від усього населення), але самі ж лідери циганських громад називають цифри від 200 до 400 тисяч. В основному представники ромської національності мешкають на Закарпатті, в Одеській та Донецькій областях і в Криму. Сьогодні циганський народ, або ж, як вони самі себе називають, роми відзначають свій Міжнародний день. Як їм вдалося упродовж століть зберегти свою мову, традиції, культуру? Як живеться сучасним ромам в Україні? Які існують стереотипи у сприйнятті цього народу? На які етнічні групи розшаровується циганська спільнота? Чи замислювались роми про створення своєї держави?

Вони вийшли з Індії понад 1000 років тому і за кілька століть розселилися по всьому світу. Зараз їх налічується до 10 мільйонів.

На українські землі роми прийшли приблизно в 15 столітті, говорить історик Василь Яблонський. Вони переселилися сюди з країн Південної і Центральної Європи, і ставлення корінного народу до кочівників було швидше доброзичливим, ніж ворожим. А в радянський час циган почали активно залучати до колгоспів. «Вони залишались найбільш волелюбним народом. Їхній спосіб життя йшов урозріз з радянським розумінням тотального закріпачення та контролю. З одного боку – показували театр ромів у Москві та пісні, а з іншого – жорсткі переслідування, в тому числі за відсутність прописки, за мобільний спосіб життя».

Щедрість, гостинність, вірність сімейним традиціям – це риси національного характеру ромів, зазначає Наталя Варакута, голова товариства ромських жінок. Шлюби з представниками інших національностей для циганів - виняток, і саме тому упродовж тривалого часу їм вдається зберігати мову і культурні традиції. «Якщо якась людина приїжджає з іншої країни, то вона шукає готель, де зупинитися. А ром - завжди знайде іншого рома, завжди його зрозуміє. Віросповідання залежить від місця проживання. Наприклад, багато з кримських рома – мусульмани. Основна маса їх в Україні - православні».

В Україні мешкає кілька етнічних груп ромів, зазначає Наталія Варакута, голова товариства ромських жінок. Найчисленніші серед них серви, котляри, лаварі, плащуни, крими. Традиційно роми проживають невеликими громадами і переважно уникають контактів з корінним населенням, стверджує заступник директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Олександр Майборода. «Про окрему державу вони ніколи не ставили питання. Вони живуть за інерцією. У них своя психологія. Вони намагаються не втручатися у суспільне й політичне життя навколишнього оточення, щоб не спровокувати до себе негативне ставлення та не привертати до себе особливої уваги. Через те їхні потреби обмежені найпростішими речами і через те вони не дуже опікуються освітою дітей. Їм потрібен авторитет із середовища ромів, який би їх тягнув».

Такими авторитетами у ромів були циганські барони - найавторитетніші, найрозумніші представники нації. За словами Ігоря Крикунова, керівника циганського театру «Романс», у 16-17 століттях грамоти на баронство видавали європейські королі. Тепер це вже радше елемент циганстького фольклору. «У нас авторитет, звичайно, чоловіка. Але я відчуваю, що в циган – матріархат, тому що ставлення до жінки і її роль у родині – це дуже велика справа. Тут, в Україні, цигани святкують Різдво, Великдень і День Святого Петра, тому що цигани вважають його своїм покровителем».

На Закарпатті ромів понад 14 тисяч, хоча керівники циганських громад кажуть, насправді цю цифру можна збільшити втричі. Попри всі намагання влади, неурядових організацій та міжнародних фондів, життя ромського населення залишається нелегким, розповідає місцева кореспондентка Радіо Свобода Надія Петрів.

Вузенька вуличка в ужгородському мікрорайоні «Радванка» - тут живуть роми. Низькі, переважно дерев’яні чи глині будиночки, необлаштовані смітники, купи напівголих веселих дітлахів граються поміж собак та котів, поряд з цим перуть та безпосередньо на гілках дерев чи огорожах вивішують свій нехитрий одяг жінки ромської національності. Їм тут живеться нелегко: ні води, ні каналізації, ні тепла, ні якісних харчів. Через це суттєві проблеми зі здоров’ям, розповідає терапевт Марія Ганич. «Реєструються випадки туберкульозу та гепатиту. Для жінок характерний високий рівень гінекологічних захворювань».

Керівник громадської організації «Романі Яг» Аладар Адам стверджує, що тільки на Закарпатті ромів близько 50 тисяч, а по всій країні - не менше 200 тисяч. Проте називати себе ромами представники цієї національності не поспішають, і цьому є кілька причин. Найперша - чимало ромів не мають паспортів. А от найбільша проблема в тім, що люди не хочуть або ж бояться ідентифікувати себе як роми, бо тоді в них набагато більше шансів не знайти роботу та отримати неприємності від посадовців та правоохоронців.

З огляду на таку ситуацію, відділ у справах національностей Закарпатської ОДА нещодавно провів роботу з вивчення зайнятості ромського населення, більшу частину зареєстрували, чималій кількості зробили паспорти. Але результати дослідження вкрай неприємні: 80 % ромів не працюють, з них на обліку в центрах зайнятості заледве десята частина. У Закарпатській облдержадміністрації розповідають, що ромські діти навчаються в 127 школах області, але занадто мала частина з них здобувають бодай неповну середню освіту, розповідає завідувач сектору відділу національностей Закарпатської ОДА Любов Петришина. «Із класу в 20 дітей хіба що 5-6 доходять до випускного класу».

З позаминулого року на Закарпатському обласному телебаченні створена й працює редакція передач ромською мовою, виходять у світ ромські підручники.

З усіх національних меншин роми найменш інтегровані у суспільство, стверджує Олена Макарова, заступник директора Інституту демографії і соціологічних досліджень. І ця відокремленість часто є причиною настороженого, а часом і ворожого ставлення суспільства до циган. «Чим більше вони інтегровані, чим більше вони прагнуть бути зайнятими тими видами діяльності, що й основний контингент, тим і краще до них ставлення. У таких ромів і вищий рівень освіченості, і кращі заробітки, і вищий рівень життя».

За даними опитування громадської думки, яке проводив Інститут соціології Національної академії наук у 2002 році, ступінь толерантності українців до ромів вчені оцінили у 22 бали (зі 100 можливих). Тобто, середньостатистичний українець згоден їх терпіти як туристів, гостей України, і не сприймає ромів як повноправних громадян.

Віра Іванівна, бухгалтер: Я не знаю, коли вони тут з’явилися. Я не знаю їхніх традицій. Але знаю, що роми не піддаються ніякій владі. Я лояльно до них ставлюся.

Едуард, диктор: Стереотип склався такий, що цигани обмаюють людей. Але музика в них класна, гарний фольклор і цікава культура.

Ніна Миколаївна, пенсіонерка: Ставитися до будь-якого народу потрібно з любов’ю. Циганський народ відрізняється своїм бажанням жити в повній свободі.

Володимир Федорович, безробітний: Роми потребують благоустрою та впорядкування життя. Я не зустрічав поганого ставлення до циган.

Надія, студентка: Я знаю, що роми – кочівники і живуть у багатьох країнах. Але українці, як нація, ставляться до ромів негативно.

Євгенія Навроцька, Мирослав Горват, Наталка Коваленко, Надія Шерстюк,   радіо Свобода.

На Закарпатті взялися масово видавати паспорти ромам. Без документів тут більшість циганів.

От і вирішили, аби вони могли влаштуватися на роботу – слід видати їм документи.

Вже понад 300 років роми проживають в Ужгороді. Оціночний перепис, який проводився в місті 23 липня 1691 році, засвідчив про існування Циганської вулиці, єдиної на лівобережній частині міста, яка упиралась в ромський табір, у якому стояло 20 великих шатрів. Сьогодні у місті Ужгород проживає понад 5 тисяч ромів.

Нинішнє становище ромської громади викликає тривогу. Значна частина ромів не може знайти постійної роботи, а перебивається тимчасовими заробітками. Здебільше - це малокваліфікована праця. Стан освіти дітей теж викликає занепокоєння через те, що тільки дуже невелика частина учнівської молоді продовжує навчання у середньо-спеціальних навчальних закладах.

Я, народився в місті Ужгород в ромській родині. У лютому цього року мені виповнилося 30 років. Це досить зрілий вік для рома, коли вже можна дещо підсумувати . Я дуже пишаюся тим, що жив, живу і житиму за ромськими звичаями і традиціями, тому що вони найкращі в світі, хто би і що про це мені не говорив. Звичаї мого народу - це те найкраще, що винесли роми і передавали з покоління в покоління, мандруючи по світу у пошуках кращої долі. Так, як це зробив я Мирослав Горват, з 2006 по 2010 року я був добровільним волонтером по Європі а саме такі країни як Франція, Італія, Німеччина, Нідерланди, Хорватія, Австрія, Бельгія, Швейцарія, Угорщина, Словакія, Румунія, Польща, Чехія, я був в цих країнах по кілька місяців в кожній країні я працював у різних Європейських організацій і підприємствах, а після мене я от правив на волонтерське служіння вісім молодих ромських активістів, де ми мандрували світом так, як це співається у ромській пісні:

Джелем, джелем. лун гоме дроменца,
Маладілем бахтале ромеца.
(Ідуть, ідуть довгою дорогою роми,
У пошуках щасливих ромів.)

Весь час, який жив на землі, я намагався жити за традиціями і світоглядом, які мені передавала моя бабуся, і у сім’ї якої виховувався змалечку. Вона є найдорожчою для мене людиною, бо ж допомогла мені встати на ноги, зробити перші кроки до освіти, віддавши у найкращу школу у нашім районі, не ромську, куди ходили всі мої сусіди і однолітки, а у звичайну, де навчалися мої українські однолітки. Там мені дали добрі знання. По закінченню школи продовжив навчання в Ужгородському професійному училищі № 19, де спостерігав за своїми ровесниками з неромських родин. Побачив, що їхнє життя є не таким безхмарним, як мені здавалося раніше.

Спочатку спробував реалізувати себе у спортивній – футбольній - кар’єрі. Навіть грав за молодшу молодіжну команду Закарпатської області. Ці навички допомогли мені пізніше зорганізувати молодіжну ромську футбольну команду своїх однолітків, проводити з ними тренування, а пізнішей футбольні турніри. Це згуртовувало навколо мене молодь, дозволило зробити перші кроки у вихованні в собі лідерських навичок.

У 2000 році зрозумів, що для роботи за грантовими програмами мені необхідна своя молодіжна ромська організація. Такою став молодіжний ромський клуб „Романі черхень” („Ромська зірка”), який я і очолив. Великою радістю для нас було отримання першого гранту за проектом підготовка ромської футбольної команди і проведення молодіжного футбольного турніру в Ужгороді.

Значний досвід я отримав під час виконаня проекту допомоги ромам, які пережили страхи Голокосту. Їхні розповіді про знущання нацистів під час війни над мирними жителями надовго вкарбувалися в мою пам’ять. Це сприяло вихованню у мене принципів толерантності і поваги до людей не зважаючи на їхню етнічну належність.

Найбільша проблема для молодої родини – забезпечити себе матеріально. Тому я розпочав працювати у першій всеукраїнській ромській газеті «Романі Яг», спочатку як шофер виїзної редакції, а потім і як фотокореспондент. Знайомився з життям ромів Закарпатської області, вчився проводити інтерв’ю, переговори з представниками органів місцевого самоврядування, вчителями шкіл, де навчалися ромські діти: вчився долати комплекси непорозуміння між ромами і неромами. Робота в редакції «Романі Яг» дозволила мені продовжити навчання і отримати вищу освіту і кваліфікацію юриста.

П’ять років тому я вперше познайомився з представником Європейського волонтерського руху Джоном Стрінгемом, який тоді перебував в Ужгороді.

Тоді я ще не уявляв, що наше знайомство пізніше перетвориться на довгу і плідну співпрацю протягом трьох років. За ці роки я став виваженішим, вдумливішим, відповідальнішим як за себе так і за долю тих, кого рекомендував і залучав до волонтерської роботи. Зрозумів, що на мене покладена цікава інтернаціональна місія по залученню молодих ромів до співпраці. Мені було надзвичайно цікаво працювати з Джоном – старшим, керівником волонтерського руху. Я навіть намагався на слідувати його у розмові, спілкуванні, вчинках. Я дуже вдячний йому за всіляку підтримку та розуміння.

Досвід, отриманий на багатьох семінарах і тренінгах, які проводилися в різних країнах Європи, дозволили мені краще ознайомитися з волонтерським рухом, молоддю різних країн, які теж намагалися краще зрозуміти і пізнати світ. Величезним подарунком долі вважаю для себе ознайомчу практику з роботою волонтерів у Західній Європі. Моє життя почало змінюватися. Побачив, що волонтерський рух надає можливість кожному, хто намагається змінитися сам і змінити на краще світ, де б не працювали волонтери: на будівництві, сільськогосподарських роботах, реставрації середньовічних замків, або ж доглядаючи за хворими. Неперевершеними були екскурсії по визначних містах Європи, коли міг побачити унікальні пам’ятки історії та архітектури, які раніше бачив тільки в кіно або по телебаченню, відчути радість від усього цього, відчути також смак незвичайної для себе кухні: китайської, італійської, французької, німецької. Почути гру різних музичних колективів, музикантів. Проте побачив і у яких несприятливих умовах працюють волонтери – на запилених будівництвах, важких роботах у будинках престарілих, у тепличних бригадах. Не всі могли жити в окремих квартирах, харчуватися у їдальнях або домашніми стравами. Досвід, отриманий під час ознайомчої практики, допоміг мені визначити і види робіт волонтерів в Україні: робота в лікарнях для хворих дітей, будинках пристарілих, у фермерських господарствах, на реставраційних та будівельних роботах з тим, щоб роми змогли отримати нову кваліфікацію, а в майбутньому і працевлаштуватися. Для наших волонтерів – діяльність у країнах Європи, вивчення мови у країні перебування: угорської, німецької, французької, італійської. Це ще більше розширить коло роботи по завершенню їх участі у проекті.

Я зрозумів, що інноваційні методи навчання у волонтерському русі більш сприятливі для ромської молоді, ніж ті, що пропонуються у нас, в Україні, де н авчання проводиться тільки теоретично, без практичних навичок.

Досвід, набутий під час трьох років волонтерської роботи, збільшив мій світогляд, збагатив практичними навичками. Тому, коли у вересні 2009 року мені запропонували, як лідеру ромського молодіжного руху Закарпаття, працювати на Закарпатський обласній телерадіокомпанії «ТИСА-1», я з радістю прийняв цю пропозицію. На сьогодні я опанував кілька нових для себе спеціальностей: оператора, монтажиста, диктора телевізійних передач. Працюю на посаді режисера в редакції мовами національних меншин у програмі «Романо джівіпен» („Ромське життя”).
У складі творчої групи програми мною та іншими працівниками вже підготовлено і випущено в ефір близько 30 телепередач.

Моєю найбільшою мрією є документальний фільм про поширення волонтерського руху в Європі. Показати широкому загалу телеглядачів важливість цього руху, оскільки в Україні про його діяльність знають дуже мало. Проте робота, яку виконують волонтери, – надзвичайно важлива і необхідна для суспільства. У свою чергу досвід, який отримає молодь, така, як я, важлива для її майбутнього працевлаштування.

Ті волонтери, які працювали у Закарпатті, – Катерина, Верона, Янсі, - допомогли мені зрозуміти, як важливо приносити своєю працею користь суспільству. У майбутньому я намагатимусь бути схожими на них і, можливо, колись побуваю як волонтер у одній з країн Західної Європи.

Як багато думок над проблемою розвитку волонтерського руху в Україні і маю теж такі пропозиції.
Насамперед працю волонтерського руху в нашій країні необхідно продовжити, закріпити, прийнявши Закон „Про волонтерський рух” в Україні і поширити його на всі її області нашої країни.

Для цього необхідно проводити більш широкий обмін волонтерами з Європи в Україну і з України в Європу

Потрібно надати ромській молоді більш ширшої можливості брати участь у волонтерському русі.
Під час цього проекту, добре було би ширше використовувати спеціальні музичні програми для агітації волонтерів для роботи.

Я дякую всім волонтерам і керівникам, поряд з якими я працював протягом чотирьох років із якими я здружився особисто – Джону Стрінгему, Емеші, Дюрі, Роману Пеха, Алісі та іншим.

Хай їм щастить у подальшій роботі і удачі у житті.

Мирослав  Горват

Євгенія Навроцька

Ромська міграція з Індіі відбувалася протягом досить довгого періоду. Ії ж кульмінація припадає на початок другого тисячоліття н. е. Вона пов'язана з поразкою у міжусобній війні в 1192 році під Тераімом, коли велика кількість людей обрала вигнання, рятуючись від рабства. Не виключено, що хвилі ромської міграції продовжували виникати аж до епохи Великих Моголів. Тобто, можна вважати , що вихід ромів з Індіі з тією або іншою інтенсивністю продовжувався близько тисячі років. Цьому певною мірою сприяв і кастовий поділ. Зараз романологами доведено, роми входили у касту "дом", яка включала професійних співаків, танцюристів, музикантів. У кожній з каст існувала система різноманітних заборон, в тому числі - на навчання, релігійні обряди. Їхнім членам раз і назавжди визначалися спосіб життя, професія, заборонялися міжкастові шлюби. Мандруючи з огляду на професійні та кастові особливості, роми перенесли свої звички у нові країни. Якщо перші джерела зафіксували просування ромів на захід, то і в мові ромів це знайшло своє підтвердження. Романологи-лінгвісти знаходять багато слів перського походження, такі як "бахт" (щастя), "ангрусти" (перстень). Сучасні дослідники вважають, що необхідно хоча б століття постійного контакту з іншомовним народом, щоб помітно змінився словниковий запас ромської мови.

У Персії відбувається перший великий поділ ромів на дві гілки. Одна гілка продовжує мігрувати на південний захід, інша - на північний захід. Роми другої гілки побували у Вірменії і запозичили такі слова, як "бов" (ніч), "ґраст" (кінь), а потім дійшли аж до Уельсу і запозичили тут слова, зовсім не відомі першій гілці.

Найбільш сильного впливу на мову ромів "романі чхиб" мало їх перебування у Греції, де вони, можливо, затримались найдовше. В результаті цього відбулася асиміляція деяких лексичних та граматичних форм, що знайшло відображення в усіх діалектах європейських ромів. Причому всі подальші запозичення, навіть з неєвропейських мов, оформлялись "по-грецьки". Грецького походження - десятки слів, які вважались чисто ромськими: "дром" (дорога, шлях), "карфин" (гвіздок), "кокало" (кістка), "петало" (підкова), "цоха" (сукня) .

Багато ромських діалектів також мають і морфеми грецького походження. Наприклад, "ян-ме", за допомогою якої утворюються дієприслівники минулого часу, та "мос", яку використовують для утворення іменників від дієслова і прикметників замість суфікса -пе- індійського походження, які й на сьогодні використовуються у деяких діалектах (пимос від дієслова пи - пити, невимос, або невипе - (новинка) від нево - (новий), барвалімос або барваліпе (багатство)- від барвало - (багатий)). Починаючи з ХІV ст., мова ромів зазнає дуже великих змін у тих європейських країнах, де вони мігрували. Ромська мова гнучка, вона зазнає зміни у відмінюванні іменників та дієслів, що робить їх добрим засобом комунікації.

У Європі появлення ромів вперше було зафіксовано у хроніці угорського короля Андраша ІІ (1219), коли він повернувся з хрестового походу до Єрусалима. В Словаччині їхня поява відображена у хроніці Далиміла в 1242 році. Однак це були невеличкі групи ромів. Масова їх поява у Чехії відома з 1399 року, коли з'являються з Австрії "сікаnу cerny". В Угорщині роми з'являються близько 1417 року, коли імператор Сигизмунд (1387- 1437) погодився видати їм охоронні грамоти. Вони прибувають до Вестфалії, ганзейських міст, Швейцарії. В 1419 році роми перейшли кордони сучасної Франції, а у серпні 1427 року вперше з'являються біля брами Парижа, який перебував у той час в руках англійців . Їх табір, розміщений у Шатель-Сен-Дені, протягом трьох тижнів приваблював цілі юрби допитливих.

Перші згадки про ромів у португальських джерелах належать до ХVІ ст. Майже в той самий час вони з'являються і в Шотландії та Англії. Можливо, там вони привертали менше уваги, ніж на своїх попередніх стоянках у Німеччині, Франції, Нідерландах, оскільки на Британських островах споконвіку жили кочівники "тінкери", спосіб життя яких багато в чому нагадував ромський.

Таким чином, на основі лінгвістичного та історико-архівного матеріалу можна відновити міграційний шлях ромів: Індія-Персія-Туреччина-Греція-Болгарія-Сербія-Румунія-Угорщина-Чехія- Німеччина-Франція.

З чим пов'язане таке масове пересування ромів по Європі, їхня мобільність навіть тоді, коли у них на руках були охоронні грамоти високопоставлених осіб Європи, рекомендаційні листи та охоронна грамота Папи Римського Мартина V?

В першу чергу - зі специфікою ремесел, якими споконвіку займалися роми: виготовленням зброї, конярством, музичним та вокальним мистецтвом. Не треба забувати, що, перш ніж з'явитись у часи Середньовіччя в Європі, роми довгий час проживали у Візантійському світі, який був на більш високому рівні розвитку, ніж Європа. Ми вважаємо, що навичкам виготовлення зброї, обробки металу, металевого посуду Європа зобов'язана саме ромам. В той же час вони виконували функцію торговців, наповнюючи ринки східними товарами, внесли великий внесок у розвиток музичного мистецтва тогочасної Європи, зокрема, в Іспаніі - у фламенко, в Угорщині - у народній музиці, у Росії - пізніше, в міському романсі.

Але після того, як Європа всмоктала все позитивне, що було у ромів, вони їй стали не потрібні. Майже одночасно всюди з'являються закони, за якими можна було вбити рома тільки тому, що він ром. Понад чотири століття роми жили під дамокловим мечем цих законів, викинуті за поріг суспільства, позбавлені доступу до культурних цінностей, освіти. Ці закони розпалювали національну ворожнечу, антагонізм оточуючого населення стосовно ромів. Тому не дивно, що і на сьогоді роми у цілій Європі мають дуже низький рівень грамотності, проте - високий рівень захворювань та смертності, а в їх внутрішньому житті домінують громадо-родові пережитки.

Але як би там не було, у період Х - ХVІІІ століть роми з'являються у всіх європейських країнах.

Мирослав Горват  

12–16 липня у Києві відбулася Міжнародна конференція ромських студентів, котрі отримують стипендії для навчання у вищих навчальних закладах від Ромського освітнього фонду.
На конференції були присутні студенти з України, Росії та Молдови, які є стипендіатами "Програми правових та гуманітарних стипендій".
Захід, як і самі стипендії підтримки юридичної та гуманітарної освіти студентам, фінансують Ромський освітній фонд (Будапешт) спільно з німецьким фондом "Пам'ять, відповідальність, майбутнє". Організаційну підтримку конференції надав Міжнародний фонд "Відродження".
Перший день конференції відбувався у форматі "Open space" ("Відкритий простір"), що означає відкритий формат зустрічі, який слугує основою для подальшого програмного розвитку, можливостей співпраці, навчання студентів та випускників програми. Це сприяло груповому обміну ідеями і початку формування студентської мережі для подальшої професійної співпраці.
Оскільки формат навчання був достатньо відкритий, на зустрічі учасники мали можливість порушити різні питання, які їх цікавили: отримання стипендії, навчання, працевлаштування та багато інших.
14–15 липня у рамках конференції відбувся семінар із розробки та менеджменту проектів, де учасники обирали певні соціальні проблеми і розробляли проект, який зміг би допомогти їх вирішити. Робота проводилася в трьох групах. Під час цього семінару учасники конференції навчилися визначати ціль та завдання проекту, розвинули загальне розуміння та методи його реалізації з до-помогою покращеного планування, спілкування та мо-ніторингу, розробляли план того, як застосовувати отримані на семінарі навички і знання, як визначати успіш-ність проекту, його бюджет, цикли розвитку, як оцінювати активи, проводити моніторинг та оцінку проекту.

Мирослав Горват

газета Романі Яг